Едгар Аллан По

Едгар Аллан По "Золотий жук"(зміст твору)
Фільм
Аудіокнига

Біографія Е.По
Едгар Аллан По (1809–1849) - американський письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму.

Найбільш відомий своїми макабричними (в стилі жахів) і містичними оповіданнями. Едґар По був одним із перших американських професіоналів короткого оповідання (новели) і засновником детективу. Шанований за внесок у народження жанру наукової фантастики. Він був першим знаменитим американським письменником, який намагався заробляти винятково творчістю — саме тому упродовж життя По потерпав від матеріальної скрути

Едгар Аллан По належав до знатного ірландського роду. Він народився 19 січня 1809 р. у м. Бостон, у родині мандрівних акторів. Мати Елізабет Арнольд Гопкінс По належала до родини англійських акторів, які переїхали до Америки в кінці ХVІІІ ст. Молода талановита акторка, співачка, танцюристка Елізабет була улюбленицею публіки. Батько письменника Девід По мав освіту юриста, син дільця з Балтимора, був бездарним актором та поганим чоловіком. Девід і Елізабет вели бродячий спосіб життя. У них було троє дітей: Вільям, Розалі та Едгар. Молода сім’я була дуже бідна, тому вже через два тижні після народження дитини мати змушена була піти працювати. Пізніше письменник з гордістю писав, що був сином жінки, яка віддала мистецтву красу, молодість і талант.

Батько покинув сім’ю у 1810 році і раптово помер від лихоманки. Під час гастролей на півдні у місті Річмонді від чахотки померла мати. У віці 2 років Едгар залишився круглим сиротою. Розалі взяли чужі люди, Вільяма забрала бабуся, а Едгара взяла на виховання родина Джона і Френсіс Аллан. Джон Аллан був успішним шотландським купцем з Річмонду, який торгував тютюном, одягом, пшеницею, надгробними плитами та іншими товарами. Тож друге (середнє) ім'я По – це знак поваги до сім'ї Аллана.

Джон Аллан не усиновив його офіційно, бо не знав, чи виправдає Едгар його надії. Він говорив: «Нечего с ним носиться, как с золотым яйцом, всё равно из сына актёришки ничего путного не выйдет». Джон узагалі волів би залишити його помирати у річмондській хатині, якби не дружина. Френсіс Аллан обожнювала і любила хлопчика так, що він не відчував себе прийомним сином. У дитинстві Едгар мріяв про те, що він, як і його прийомний батько, буде торговцем, спадкоємцем фірми «Аллан і Елліс». Він був розумний, упертий, вільнолюбивий. Дуже любив слухати «страшні казки», «історії про привидів, про розриті могили», які йому розповідала няня-негритянка. Ці історії були типовими для забобонної Америки ХІХ ст. Ще одним джерелом вражень для малого Едгара стали безкінечні розповіді про морські мандрівки, про скарби, про які розповідали у Алланів капітани або торговці. У більшості написаних ним пізніше творів стало помітним почуте в ті роки, коли він сидів маленький біля каміна. Хлопчик жив у розкоші, і тому склалися такі солодкі думки.

Прийомні батьки були людьми забезпеченими і не шкодували коштів для прийомного сина. Хоч інколи вони самі відчували фінансові труднощі, були на межі банкротства, хлопчик того не відчував: його одягали як принца, у нього був свій кінь, свої собаки. Він був розвиненою дитиною: у п’ять років умів читати, писати, малювати, декламувати, їздити верхи.

Навчання.

Коли Едгару було шість, батьки переїхали до Лондона Подорож через океан, атмосфера старовинного передмістя Лондона Сток-Ньюїнгтона - все це відмічалось у пам'яті вразливого хлопчика. Хлопчика віддали на навчання у дорогий пансіон. Тут він виявив свої здібності до навчання, з особливим інтересом та запалом вивчав літературу, історію, природознавство, любив також фізику, астрономію, математику.

У 1820 р. після повернення до США юнак закінчив коледж у Ричмонді.

У 1826 році Джон Аллан відіслав на навчання Едгара у Вірджинський університет. Юнак відвідував лекції, займався атлетикою. За характером хлопець був бешкетником, і в школі, і в університеті його тягло на пригоди, тож довкола нього завжди було багато однодумців-бешкетників. Проте уже тоді його однолітки помічали у ньому багато дивного – з дитинства він писав вірші, захоплювався фантастичними планами, любив здійснювати психологічні досліди над собою та іншими, відчував себе вищим за інших. Вихований у дусі напівфеодальних "рицарських" традицій, він не хотів відставати ні в розвагах, ні в картах, наробив "боргів честі".

З роками палка натура Едгара не завжди знаходила розуміння з боку поміркованого Джона Аллана. Нерідко це призводило до суперечок. До того ж батька дратувала необхідність сплачувати «борги честі» прийомного сина. Не сприймав він також і захоплення Едгара поезією. На деякий час батько й син посварилися й навіть розірвали стосунки. Але чвари чергувалися з примиреннями.

Нервовий, пристрасний, поривчастий характер молодого поета був не зрозумілий Джону Аллану, людині практичній, далекій від літератури та мистецтва. Він був мільйонером і не хотів робити Едгара своїм спадкоємцем. Аллан не усиновив юнака і поставив гордого хлопця у положення приживали у багатій хаті. Непорозуміння призвели до того, що «крутий» норов купця зовсім лишив 18-річного хлопця матеріальної підтримки. Той змушений був покинути його дім та університет, де провчився всього рік, бо батько відмовився оплачувати рахунки. Почалося скрутне життя.

Едгар поїхав у Бостон (1827) і за власний кошт надрукував книгу віршів "Тамерлан та інші вірші",  яка залишилась непоміченою.

Перше кохання. Вперше Едгар закохався у Сару Ельміру Ройстер, яка жила навпроти його школи у Лондоні. У 1823 р. їй було лише 15 років. Природа наділила її вишуканою фігурою, великими чорними очима і довгим темним волоссям. Образ дівчини дуже вплинув на юнака і він написав портрет коханої. Містер Ройстер без особливого захоплення спостерігав за розвитком їхньої любовної історії. Джон Аллан, опікун Едгара, також не дуже схвально ставився до цього. Батько Ельміри зробив усе можливе, щоб вони не одружилися. Вдруге доля звела їх незадовго до смерті письменника, але на цей раз на заваді шлюбу стала смерть.

Служба в армії. Залишившись без друзів, коштів до існування, без даху над головою, 18-річний юнак подав рапорт про зарахування до армії. Служив рядовим майже два роки у батареї артилерійського полку в Саллівоні, отримав чин сержант-майора.

Не витримавши казармених умов, По звернувся за допомогою до Френсіс Аллан. Та вмовила чоловіка викупити його з армії, і він приїхав у Річмонд, але місіс Аллан на час приїзду померла. На вимогу містера Аллана, Едгар змушений був вступити у військову школу до Вест-Пойнту. Батько підписав за нього зобов’язання відслужити в армії 5 років. Юнак залишитися військовим не захотів і домігся виключення з академії. Цього разу розрив з вітчимом був остаточним. Аллан погодився виплачувати Едгару незначні суми, хоч сам уже довгий час був мільйонером.

Невдовзі після цього він помер, жодним словом не згадавши Едгара По у заповіті. Молодий письменник почав шукати роботу — хотів працювати вчителем, шукав також місце у газеті.

1829 року видав збірку поезій «Аль-Араф, Тамерлан та малі поезії». Книга потрапила до книгарень, але інтересу не викликала. Наступного року поет переїхав до Нью-Йорка, де видав ще одну збірку поезій «Поеми Едгара А. По. Друге видання». Ця книга також не була помічена читачами.

Перші твори. У літературу він увійшов як новеліст. До жанру новели звернувся у 1832 році, коли брав участь у конкурсі на краще оповідання. Усього написав 64 новели.

У 1833 р. балтиморський журнал присудив Едгару По премію у 100 доларів за краще оповідання. Це був «Рукопис, знайдений у пляшці». Премія врятувала письменника від голоду і відкрила йому шлях до журналістики. Він став дуже талановитим журналістом, працював редактором, літературним критиком. У журналі друкувати його оповідання. З 1834—1835 рр. Едгар писав поеми, вірші, оповідання; надрукував сорок різних оповідань і журнальних статей. Його популярність зростала, але матеріальне становище не ставало кращим. За роботу йому платили 10 доларів на тиждень, рівно стільки, щоб не померти з голоду. Едгар Аллан По був одним із перших американських інтелігентів, хто заробляв на життя пером.

Одруження. У цей час у його житті настала щаслива мить: він закохався у кузину по батьківскій лінії — Віргінію, яка народилася 13 серпня 1822 р. Їй було 12—13 років, коли вони покохали одне одного. Мати дівчини погодилася на одруження. Едгар і Віргінія таємно одружилися у Балтиморі. Проте він упродовж року жив окремо від дружини-дитини. У 1836 р. вони формально повінчалися у Річмонді.

У 1837 р. разом з молодою дружиною та її матір’ю (його тіткою) По переїхав до Нью-Йорка. Але дружина захворіла і довгі роки знаходилася на межі між життям і смертю. Письменник доходив до божевілля від піклування та власного безсилля. Щоб забутися, він став пити і в нього почали з’являтися ознаки психічного захворювання.

В цей період він написав небагато оповідань. "Повість про пригоди Артура Гордона Піма", "Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" - ці твори вже писались у Філадельфії, куди сім'я переїхала влітку 1838 року.

Едгар По став одним із представників того напряму літератури, який пізніше назвали науково-фантастичним та детективним жанром. У своїй творчості письменник виявив глибокі знання мистецтва і більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний у математиці, хімії, біології, психології, фізиці, філософії, знався на теорії ігор, повітроплавання, мореплавства тощо. Цікавився По й парапсихологією, містикою. Це знайшло відображення не тільки у вчинках його складної натури, а й на сторінках творів. Його цікавлять порухи людської душі в різних ситуаціях. Саме тому він переносить своїх героїв у виняткові зовнішні або психологічні обставини. Письменника приваблює метод логічних роздумів над вчинками людей

Робота у журналах. У пошуках кращого життя Едгар По переїздив у міста — Річмонд, Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон, і знову у Нью-Йорк, але бідність не відступала.

Будучи талановитим критиком, По працював одночасно у декількох журналах. Деякий час праця Едгар була дуже продуктивною, особливо коли він співробітничав із журналом «Грем», що дозволило йому нарешті сплатити свої борги. На початку 1839 року По жив у Філадельфії, де продовжував редагувати журнали та був змушений займатися літературним повсякденням, створюючи книги з природної історії, в тому числі «Першу книгу конхіолога» (1839), а в 1840 році написав серію відомих статей про криптографію.

Двотомна збірка новел «Гротески та арабески» вийшла в світ у 1840 році.

У 1842 році По познайомився з Діккенсом, який був проїздом у Філадельфії.

У 1845 р. вийшов його вірш «Крук», що приніс поету визнання. Він вважав, що лірика — це його єдина пристрасть. Головна тема поезій — кохання, смерть і страждання. Едгар По розробив свою поетичну теорію, яку виклав у статті «Принципи поезії»:

• поема не повинна бути довгою;

• поезія повинна цілком підкорятися почуттям прекрасного; потворного та безформного не мало бути в ній;

• поезія не використовувала систему тонічного віршування;

• поезія мала поєднуватись із музикою.

Хвороба та бідність продовжували переслідувати молодого поета. У 1846 р. для нього та родини почалися складні часи. 30 січня 1846 р. у холодній кімнаті померла Віргінія. Чоловік заціпенів. Він вставав уночі і йшов на цвинтар, щоб тужити там. Серцева туга змусила його пити, але він не припиняв роботи.

З часом Едгар познайомився з поетесою Єленою Уїтмен. Кохаючи його, вона не змогла поєднатися з ним (цьому завадила її смерть у 1848 р.). Але саме це жінка стала на захист його імені, написавши книгу «Едгар По і його критики».

Е.А.По помер у 40 років.

Щодо смерті письменника немає однозначної версії. Її пов’язують з алкоголем, наркотиками, туберкульозом, серцевою недостатністю. Припускають, що він вчинив самогубство, оскільки впродовж кількох років здійснював неодноразові спроби. Найдостовірнішою є версія про те, що восени 1849 року Едгар По з великим успіхом причитав у Річмонді лекцію на тему «Поетичний принцип», за яку отримав гонорар 1500 доларів. Він виїхав з цими коштами з Річмонда, але подальші події таємничі і спричинили велику кількість версій, щодо смерті поета. Його знайшли без свідомості і без грошей, ймовірно, що його пограбували і приспали за допомогою наркотика. Едгара По привезли у Балтимор, де він помер у лікарні 7 жовтня. На цвинтар його проводжали лише дев'ять осіб.

Ще одна загадка, пов’язана з іменем Едгара По, — таємний відвідувач його могили.

Найзнаменитіша й досі нерозгадана таємниця цих місць пов’язана з появою на кладовищі дивного чоловіка. Усі, хто бачив незнайомця, однаково описують його зовнішність. У чорному одязі, закутавши обличчя шарфом, спираючись на тростину, він щорік з’являється на кладовищі протягом декількох десятиліть в один і той же день — 19 січня — у день народження Едгара Аллана По. Кожного разу чоловік залишає на могилі поета почату пляшку коньяку і три червоні троянди. Знявши шляпу, він декілька хвилин стоїть біля могили — і вирушає геть. Є легенда про те, що це дух Едгара По з’являється на своїй могилі і зникає в церковних катакомбах. Проте ті, хто бачив чоловіка, стверджують, що він — досить реальний. Багато хто намагається зрозуміти, що означають ритуальні предмети, які дивний гість залишає на могилі поета з січня 1949 року. Фігура цієї людини вже багато років залишається інтригуючою загадкою. Чимало людей, включаючи куратора Будинку-музею Едгара По — Джефа Джерома, вірять, що загадковим «декоратором» є не один, а декілька персон. Джером особисто бачив чоловіка, чиє волосся було сивим, як сніг, у той час як інші свідки стверджують, що «декоратор» — брюнет. Можливо, що друга персона — син тієї людини, яка заснувала цей щорічний ритуал. Цікаво, що ніхто ніколи не намагався встановити якийсь контакт із загадковим «декоратором». Деякий час ходили чутки про те, що таємничим чоловіком у чорному був сам Джером. Тому в 1983 році Джером спеціально запросив 70 осіб зібратися опівночі 19 січня на кладовищі й самим поглянути на таємничого незнайомця. За годину після опівночі спостерігачі побачили чоловіка, що йде по кладовищу, спираючись на тростину, — загадкову фігуру, закутану в чорний одяг. Біля східної стіни кладовища фігура зникла. А на могилі По, як завжди цього дня, вже лежали троянди і коньяк. Спонуканий зовсім не бажанням розгадати таємницю, а лише прагнучи підсилити інтерес до неї, Джером запросив фотографа з відомого журналу Life, аби той спробував зберегти на плівку портрет незнайомця. Фотограф, споряджений спеціальним фотоустаткуванням для нічної зйомки, прибув у призначений час. І в липневому номері Life за 1990 рік з’явилася фотографія чоловіка, який стояв навколішки біля могили Едгара По. Обличчя незнайомця не було видно, оскільки на нього падала тінь капелюха. Відтоді ніхто не зміг знову сфотографувати цю загадкову людину...

Ім’я таємного шанувальника, якого називають Той, що п’є за По (Poe Toaster), досі невідоме. 1993 року на могилі знайшли записку, у якій повідомлялося, що „факел скоро перейде до іншого”, а за шість років у такий же спосіб було повідомлено, що перший таємний прихильник помер і його місце посів „спадкоємець”.

19 січня 2010 року таємничий прихильник взагалі не прийшов на могилу великого Едгара Аллана По.