Показаны сообщения с ярлыком Допомога учням 7 клас. Показать все сообщения

Зарубіжна література. Контрольні роботи для 7-А, 7-Б

1. Для чого Бен, герой оповідання Дж.Олдріджа «Останній дюйм», прилетів до Акулячої бухти?
А Відпочивати разом з сином;
Б для наукових досліджень;
В знімати акул для телекомпанії;
Г щоб випробувати новий літак.

2. Історія з Акулячою бухтою допомогла…
А Деві зрозуміти батька, полюбити його;
Б Бену зрозуміти сина, налагодити стосунки;
В батькові й сину знайти шлях до взаєморозуміння;
Г повернути у родину матір.

3. Яка тема вірша Р.Кіплінга «Якщо»?
А моральні настанови, модель гідної поведінки людини;
Б опис складного життя європейця у східній країні;
В розповідь про визвольну боротьбу в Індії;
Г показ мирного співжиття різних народів, цивілізацій.

4. Герой «Балади про Схід і Захід» Камаль порівнює себе і Полковничого сина з …
А вовком; Б тигром; В собакою; Г левом.

Контрольна робота з теми «Балади і билини» (орієнтовні питання)

Контрольна робота з теми «Балади і билини» 7 клас (орієнтовні питання)

Герберт Велс "Чарівна крамниця" (допомога учням 7 класу)

Герберт Велс. Чарівна крамниця

Герберт Велс. Біографія

Герберт Велс (проект "Енциклопедія")

Герберт Велс. Чарівна крамниця (Аудіокнига)

Волшебная лавка

Рюноске Акутагава "ПАВУТИНКА" (допомога учням 7 класу)

Історія життя Рюноске Акутагава

ПАВУТИНКА (текст твору)

Библейский сюжет. 139. Рюноскэ Акутагава. Муки ада.mp4

Лотос у "Павутинці" Р. Акутагава

КБГУ ТВ (19.08.2015): Рюноскэ Акутагава "Паутинка"

Допомога учням 7 класу. Артур Конан Дойл

Артур Конан Дойл. Детективний геній

Портфоліо письменника. Артур Конан Дойл

А.К.Дойль. Пригоди Шерлока Холмса

Пістрява стрічка
Спілка рудих

Фільм "Знайомство. Пістрява стрічка"

Фільм "Спілка рудих"

Едгар Аллан По

Едгар Аллан По "Золотий жук"(зміст твору)
Фільм
Аудіокнига

Біографія Е.По
Едгар Аллан По (1809–1849) - американський письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму.

Найбільш відомий своїми макабричними (в стилі жахів) і містичними оповіданнями. Едґар По був одним із перших американських професіоналів короткого оповідання (новели) і засновником детективу. Шанований за внесок у народження жанру наукової фантастики. Він був першим знаменитим американським письменником, який намагався заробляти винятково творчістю — саме тому упродовж життя По потерпав від матеріальної скрути

Едгар Аллан По належав до знатного ірландського роду. Він народився 19 січня 1809 р. у м. Бостон, у родині мандрівних акторів. Мати Елізабет Арнольд Гопкінс По належала до родини англійських акторів, які переїхали до Америки в кінці ХVІІІ ст. Молода талановита акторка, співачка, танцюристка Елізабет була улюбленицею публіки. Батько письменника Девід По мав освіту юриста, син дільця з Балтимора, був бездарним актором та поганим чоловіком. Девід і Елізабет вели бродячий спосіб життя. У них було троє дітей: Вільям, Розалі та Едгар. Молода сім’я була дуже бідна, тому вже через два тижні після народження дитини мати змушена була піти працювати. Пізніше письменник з гордістю писав, що був сином жінки, яка віддала мистецтву красу, молодість і талант.

Батько покинув сім’ю у 1810 році і раптово помер від лихоманки. Під час гастролей на півдні у місті Річмонді від чахотки померла мати. У віці 2 років Едгар залишився круглим сиротою. Розалі взяли чужі люди, Вільяма забрала бабуся, а Едгара взяла на виховання родина Джона і Френсіс Аллан. Джон Аллан був успішним шотландським купцем з Річмонду, який торгував тютюном, одягом, пшеницею, надгробними плитами та іншими товарами. Тож друге (середнє) ім'я По – це знак поваги до сім'ї Аллана.

Джон Аллан не усиновив його офіційно, бо не знав, чи виправдає Едгар його надії. Він говорив: «Нечего с ним носиться, как с золотым яйцом, всё равно из сына актёришки ничего путного не выйдет». Джон узагалі волів би залишити його помирати у річмондській хатині, якби не дружина. Френсіс Аллан обожнювала і любила хлопчика так, що він не відчував себе прийомним сином. У дитинстві Едгар мріяв про те, що він, як і його прийомний батько, буде торговцем, спадкоємцем фірми «Аллан і Елліс». Він був розумний, упертий, вільнолюбивий. Дуже любив слухати «страшні казки», «історії про привидів, про розриті могили», які йому розповідала няня-негритянка. Ці історії були типовими для забобонної Америки ХІХ ст. Ще одним джерелом вражень для малого Едгара стали безкінечні розповіді про морські мандрівки, про скарби, про які розповідали у Алланів капітани або торговці. У більшості написаних ним пізніше творів стало помітним почуте в ті роки, коли він сидів маленький біля каміна. Хлопчик жив у розкоші, і тому склалися такі солодкі думки.

Прийомні батьки були людьми забезпеченими і не шкодували коштів для прийомного сина. Хоч інколи вони самі відчували фінансові труднощі, були на межі банкротства, хлопчик того не відчував: його одягали як принца, у нього був свій кінь, свої собаки. Він був розвиненою дитиною: у п’ять років умів читати, писати, малювати, декламувати, їздити верхи.

Навчання.

Коли Едгару було шість, батьки переїхали до Лондона Подорож через океан, атмосфера старовинного передмістя Лондона Сток-Ньюїнгтона - все це відмічалось у пам'яті вразливого хлопчика. Хлопчика віддали на навчання у дорогий пансіон. Тут він виявив свої здібності до навчання, з особливим інтересом та запалом вивчав літературу, історію, природознавство, любив також фізику, астрономію, математику.

У 1820 р. після повернення до США юнак закінчив коледж у Ричмонді.

У 1826 році Джон Аллан відіслав на навчання Едгара у Вірджинський університет. Юнак відвідував лекції, займався атлетикою. За характером хлопець був бешкетником, і в школі, і в університеті його тягло на пригоди, тож довкола нього завжди було багато однодумців-бешкетників. Проте уже тоді його однолітки помічали у ньому багато дивного – з дитинства він писав вірші, захоплювався фантастичними планами, любив здійснювати психологічні досліди над собою та іншими, відчував себе вищим за інших. Вихований у дусі напівфеодальних "рицарських" традицій, він не хотів відставати ні в розвагах, ні в картах, наробив "боргів честі".

З роками палка натура Едгара не завжди знаходила розуміння з боку поміркованого Джона Аллана. Нерідко це призводило до суперечок. До того ж батька дратувала необхідність сплачувати «борги честі» прийомного сина. Не сприймав він також і захоплення Едгара поезією. На деякий час батько й син посварилися й навіть розірвали стосунки. Але чвари чергувалися з примиреннями.

Нервовий, пристрасний, поривчастий характер молодого поета був не зрозумілий Джону Аллану, людині практичній, далекій від літератури та мистецтва. Він був мільйонером і не хотів робити Едгара своїм спадкоємцем. Аллан не усиновив юнака і поставив гордого хлопця у положення приживали у багатій хаті. Непорозуміння призвели до того, що «крутий» норов купця зовсім лишив 18-річного хлопця матеріальної підтримки. Той змушений був покинути його дім та університет, де провчився всього рік, бо батько відмовився оплачувати рахунки. Почалося скрутне життя.

Едгар поїхав у Бостон (1827) і за власний кошт надрукував книгу віршів "Тамерлан та інші вірші", яка залишилась непоміченою.

Перше кохання. Вперше Едгар закохався у Сару Ельміру Ройстер, яка жила навпроти його школи у Лондоні. У 1823 р. їй було лише 15 років. Природа наділила її вишуканою фігурою, великими чорними очима і довгим темним волоссям. Образ дівчини дуже вплинув на юнака і він написав портрет коханої. Містер Ройстер без особливого захоплення спостерігав за розвитком їхньої любовної історії. Джон Аллан, опікун Едгара, також не дуже схвально ставився до цього. Батько Ельміри зробив усе можливе, щоб вони не одружилися. Вдруге доля звела їх незадовго до смерті письменника, але на цей раз на заваді шлюбу стала смерть.

Служба в армії. Залишившись без друзів, коштів до існування, без даху над головою, 18-річний юнак подав рапорт про зарахування до армії. Служив рядовим майже два роки у батареї артилерійського полку в Саллівоні, отримав чин сержант-майора.

Не витримавши казармених умов, По звернувся за допомогою до Френсіс Аллан. Та вмовила чоловіка викупити його з армії, і він приїхав у Річмонд, але місіс Аллан на час приїзду померла. На вимогу містера Аллана, Едгар змушений був вступити у військову школу до Вест-Пойнту. Батько підписав за нього зобов’язання відслужити в армії 5 років. Юнак залишитися військовим не захотів і домігся виключення з академії. Цього разу розрив з вітчимом був остаточним. Аллан погодився виплачувати Едгару незначні суми, хоч сам уже довгий час був мільйонером.

Невдовзі після цього він помер, жодним словом не згадавши Едгара По у заповіті. Молодий письменник почав шукати роботу — хотів працювати вчителем, шукав також місце у газеті.

1829 року видав збірку поезій «Аль-Араф, Тамерлан та малі поезії». Книга потрапила до книгарень, але інтересу не викликала. Наступного року поет переїхав до Нью-Йорка, де видав ще одну збірку поезій «Поеми Едгара А. По. Друге видання». Ця книга також не була помічена читачами.

Перші твори. У літературу він увійшов як новеліст. До жанру новели звернувся у 1832 році, коли брав участь у конкурсі на краще оповідання. Усього написав 64 новели.

У 1833 р. балтиморський журнал присудив Едгару По премію у 100 доларів за краще оповідання. Це був «Рукопис, знайдений у пляшці». Премія врятувала письменника від голоду і відкрила йому шлях до журналістики. Він став дуже талановитим журналістом, працював редактором, літературним критиком. У журналі друкувати його оповідання. З 1834—1835 рр. Едгар писав поеми, вірші, оповідання; надрукував сорок різних оповідань і журнальних статей. Його популярність зростала, але матеріальне становище не ставало кращим. За роботу йому платили 10 доларів на тиждень, рівно стільки, щоб не померти з голоду. Едгар Аллан По був одним із перших американських інтелігентів, хто заробляв на життя пером.

Одруження. У цей час у його житті настала щаслива мить: він закохався у кузину по батьківскій лінії — Віргінію, яка народилася 13 серпня 1822 р. Їй було 12—13 років, коли вони покохали одне одного. Мати дівчини погодилася на одруження. Едгар і Віргінія таємно одружилися у Балтиморі. Проте він упродовж року жив окремо від дружини-дитини. У 1836 р. вони формально повінчалися у Річмонді.

У 1837 р. разом з молодою дружиною та її матір’ю (його тіткою) По переїхав до Нью-Йорка. Але дружина захворіла і довгі роки знаходилася на межі між життям і смертю. Письменник доходив до божевілля від піклування та власного безсилля. Щоб забутися, він став пити і в нього почали з’являтися ознаки психічного захворювання.

В цей період він написав небагато оповідань. "Повість про пригоди Артура Гордона Піма", "Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" - ці твори вже писались у Філадельфії, куди сім'я переїхала влітку 1838 року.

Едгар По став одним із представників того напряму літератури, який пізніше назвали науково-фантастичним та детективним жанром. У своїй творчості письменник виявив глибокі знання мистецтва і більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний у математиці, хімії, біології, психології, фізиці, філософії, знався на теорії ігор, повітроплавання, мореплавства тощо. Цікавився По й парапсихологією, містикою. Це знайшло відображення не тільки у вчинках його складної натури, а й на сторінках творів. Його цікавлять порухи людської душі в різних ситуаціях. Саме тому він переносить своїх героїв у виняткові зовнішні або психологічні обставини. Письменника приваблює метод логічних роздумів над вчинками людей

Робота у журналах. У пошуках кращого життя Едгар По переїздив у міста — Річмонд, Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон, і знову у Нью-Йорк, але бідність не відступала.

Будучи талановитим критиком, По працював одночасно у декількох журналах. Деякий час праця Едгар була дуже продуктивною, особливо коли він співробітничав із журналом «Грем», що дозволило йому нарешті сплатити свої борги. На початку 1839 року По жив у Філадельфії, де продовжував редагувати журнали та був змушений займатися літературним повсякденням, створюючи книги з природної історії, в тому числі «Першу книгу конхіолога» (1839), а в 1840 році написав серію відомих статей про криптографію.

Двотомна збірка новел «Гротески та арабески» вийшла в світ у 1840 році.

У 1842 році По познайомився з Діккенсом, який був проїздом у Філадельфії.

У 1845 р. вийшов його вірш «Крук», що приніс поету визнання. Він вважав, що лірика — це його єдина пристрасть. Головна тема поезій — кохання, смерть і страждання. Едгар По розробив свою поетичну теорію, яку виклав у статті «Принципи поезії»:

• поема не повинна бути довгою;

• поезія повинна цілком підкорятися почуттям прекрасного; потворного та безформного не мало бути в ній;

• поезія не використовувала систему тонічного віршування;

• поезія мала поєднуватись із музикою.

Хвороба та бідність продовжували переслідувати молодого поета. У 1846 р. для нього та родини почалися складні часи. 30 січня 1846 р. у холодній кімнаті померла Віргінія. Чоловік заціпенів. Він вставав уночі і йшов на цвинтар, щоб тужити там. Серцева туга змусила його пити, але він не припиняв роботи.

З часом Едгар познайомився з поетесою Єленою Уїтмен. Кохаючи його, вона не змогла поєднатися з ним (цьому завадила її смерть у 1848 р.). Але саме це жінка стала на захист його імені, написавши книгу «Едгар По і його критики».

Е.А.По помер у 40 років.

Щодо смерті письменника немає однозначної версії. Її пов’язують з алкоголем, наркотиками, туберкульозом, серцевою недостатністю. Припускають, що він вчинив самогубство, оскільки впродовж кількох років здійснював неодноразові спроби. Найдостовірнішою є версія про те, що восени 1849 року Едгар По з великим успіхом причитав у Річмонді лекцію на тему «Поетичний принцип», за яку отримав гонорар 1500 доларів. Він виїхав з цими коштами з Річмонда, але подальші події таємничі і спричинили велику кількість версій, щодо смерті поета. Його знайшли без свідомості і без грошей, ймовірно, що його пограбували і приспали за допомогою наркотика. Едгара По привезли у Балтимор, де він помер у лікарні 7 жовтня. На цвинтар його проводжали лише дев'ять осіб.

Ще одна загадка, пов’язана з іменем Едгара По, — таємний відвідувач його могили.

Найзнаменитіша й досі нерозгадана таємниця цих місць пов’язана з появою на кладовищі дивного чоловіка. Усі, хто бачив незнайомця, однаково описують його зовнішність. У чорному одязі, закутавши обличчя шарфом, спираючись на тростину, він щорік з’являється на кладовищі протягом декількох десятиліть в один і той же день — 19 січня — у день народження Едгара Аллана По. Кожного разу чоловік залишає на могилі поета почату пляшку коньяку і три червоні троянди. Знявши шляпу, він декілька хвилин стоїть біля могили — і вирушає геть. Є легенда про те, що це дух Едгара По з’являється на своїй могилі і зникає в церковних катакомбах. Проте ті, хто бачив чоловіка, стверджують, що він — досить реальний. Багато хто намагається зрозуміти, що означають ритуальні предмети, які дивний гість залишає на могилі поета з січня 1949 року. Фігура цієї людини вже багато років залишається інтригуючою загадкою. Чимало людей, включаючи куратора Будинку-музею Едгара По — Джефа Джерома, вірять, що загадковим «декоратором» є не один, а декілька персон. Джером особисто бачив чоловіка, чиє волосся було сивим, як сніг, у той час як інші свідки стверджують, що «декоратор» — брюнет. Можливо, що друга персона — син тієї людини, яка заснувала цей щорічний ритуал. Цікаво, що ніхто ніколи не намагався встановити якийсь контакт із загадковим «декоратором». Деякий час ходили чутки про те, що таємничим чоловіком у чорному був сам Джером. Тому в 1983 році Джером спеціально запросив 70 осіб зібратися опівночі 19 січня на кладовищі й самим поглянути на таємничого незнайомця. За годину після опівночі спостерігачі побачили чоловіка, що йде по кладовищу, спираючись на тростину, — загадкову фігуру, закутану в чорний одяг. Біля східної стіни кладовища фігура зникла. А на могилі По, як завжди цього дня, вже лежали троянди і коньяк. Спонуканий зовсім не бажанням розгадати таємницю, а лише прагнучи підсилити інтерес до неї, Джером запросив фотографа з відомого журналу Life, аби той спробував зберегти на плівку портрет незнайомця. Фотограф, споряджений спеціальним фотоустаткуванням для нічної зйомки, прибув у призначений час. І в липневому номері Life за 1990 рік з’явилася фотографія чоловіка, який стояв навколішки біля могили Едгара По. Обличчя незнайомця не було видно, оскільки на нього падала тінь капелюха. Відтоді ніхто не зміг знову сфотографувати цю загадкову людину...

Ім’я таємного шанувальника, якого називають Той, що п’є за По (Poe Toaster), досі невідоме. 1993 року на могилі знайшли записку, у якій повідомлялося, що „факел скоро перейде до іншого”, а за шість років у такий же спосіб було повідомлено, що перший таємний прихильник помер і його місце посів „спадкоємець”.

19 січня 2010 року таємничий прихильник взагалі не прийшов на могилу великого Едгара Аллана По.

Вірші зарубіжних поетів про дружбу і кохання

Вірші зарубіжних поетів про дружбу і кохання
Р. Бернс «Любов»
Г. Гейне «Коли настав чудовий май…»
К.М. Симонов «Жди мене…»

Пурпурові вітрила. Олександр Грін (Допомога учням 7 клас)

Пурпурові вітрила. Олександр Грін (зміст)
Пурпурові вітрила (фільм)
Буктрейлер "Пурпурові вітрила"
Аудіокнига "Пурпурові вітрила"

Біографія О. ГРІНА
"Якщо нащадки захочуть мене добре узнати, нехай уважно мене читають, я всього себе вклав у свої твори", – говорив Грін. Він не любив розповідати про себе, не зберігав архівів, байдуже ставився до слави після смерті.

Усі ми любимо казки, але не віримо в них, а маленький хлопчик вірив у казку про величезне тепле море. Цим хлопчиком був Олександр Грін. Син польського офіцера Стефана Гріневського підлітком поїхав до Одеси, жив на вул. Ланжеронівська, 2, працював матросом, рибалкою, мив золото на Уралі, служив в армії, знову повернувся до моря – у Севастополь. За революційну агітацію раз побував в тюрмі та тричі був на засланні.

Відвідувала його милосердна Віра, яка закохалася й стала його дружиною. Коли ж професійний революціонер став професійним літератором, дружина не витримала його життєвих темпів.

Найкращий твір Гріна повість-феєрія "Червоні вітрила" присвячений Ніні, другій дружині. Інколи пані Ніну називали "Ассоль", у якій "щастя сидить пухнастим кошеням". Але голодна й безрадісна їм випала доля: з ідеологічних міркувань Гріна перестали публікувати, хронічні злидні заїдали.

…Він завжди мріяв жити в місті біля теплого моря, тому 1924 року Грін з дружиною Ніною переїхали з Петрограда до Феодосії. Так почався кримський період творчості Гріна. Його кімнату займали тільки стіл, стілець і ліжко, а на стіні, проти узголів’я, красувалася просолена дерев’яна скульптура з-під бушприта вітрильника. Тут Грін занурився у свій вистражданий казковий світ, тут пройшли найспокійніші, найщасливіші роки їхнього життя, тут були написані романи "Золотий ланцюг" (1925) і "Та, яка біжить хвилями" (1926).

1929 році все літо провів у Старому Криму, працюючи над романом "Дорога нікуди", а в 1930 р. повністю переїхав до міста Старий Крим. В кінці квітня 1931 року, будучи вже серйозно хворим, Грін ходив у Коктебель в гості до Волошина. Цей маршрут досі відомий і популярний серед туристів як "стежка Гріна".

Маленький білий будинок у густому садку – це єдиний власний будинок Олександра Гріна за все його повне пошуків життя. Саме тут, хворий на рак шлунку, письменник нарешті отримав спокій. Дві кімнатки, одна повністю зберігає обстановку: залізне ліжко біля вікна, кушетка, на якій дрімала дружина, столик, годинник, "що не повертає прожитих митей". За два дні до відходу, він покликав священика, сповідався.

Тихим світлим вечором 8 липня 1932 р. великий мрійник відійшов. На гористому старокримському кладовищі, звідки видно море, під старою дикою сливою, на могилі Гріна лежить важка гранітна плита та скульптором Тетяною Гагаріною встановлений пам’ятник "Тій, яка біжить хвилями". Поряд лава, квіти… З 1941 р. його книги не друкувалися, в 1950 р. Грін посмертно звинуватили в "буржуазному космополітизмі".

В Україні за мотивами його оповіданнь "Життя Гнора" створено фільм "Остання ставка містера Енніока" (1922 р.), а згодом — кінокартини: "Золотий ланцюг" (1986 р.), "Луна" (1990 р.), "Дорога в нікуди" (1992 р.), "Геллі і Нок" (1995 р.). В містах Старий Крим та Феодосія діють музеї Олександра Гріна.

Як же склалася доля Ассоль?

Ніна Миколаївна Грін, вдова письменника, жила у саманному будиночку в Старому Криму, працювала медсестрою. У 1934 р. вийшла заміж за лікаря Гріна, Петра Івановича Нанія, але в 1941 р. вони розлучились. Коли німці окупували Крим, лишалась там із важко хворою матір’ю. Працювала коректором місцевої газети, завідувачкою місцевою типографією. Потім її погнали на трудові роботи в Німеччину, але в 1945 р. добровільно повернулася з американської зони окупації до СРСР. За "колабораціонізм та зраду Батьківщині" Ніну засудили до десяти років таборів із конфіскацією майна.

Відбуваючи термін на Печорі, отримувала підтримку продуктами й речами від першої дружини О. Гріна Віри Павлівни. Після виходу на волю Ніна Миколаївна отримала гонорар за "Вибране" О. Гріна і повернулася в Старий Крим. Відшукала захаращену могилку чоловіка, з’ясувала, що будиночок Гріна "приватизував" голова міськвиконкому й використовує його як курятник. Нелегко було хворій немолодій жінці шукати правду, але будиночок, де помер письменник, вона відстояла; на пенсію у 21 крб. упорядкувала та відкрила там музей. Домоглася, щоб відкрили музей у Феодосії.

Ніна Миколаївна померла 27 вересня 1970 р. у київській лікарні, поховати себе заповідала поряд із чоловіком. І тут відігралося за курятник місцеве начальство: наклало заборону і Ніну Миколаївну поховали в іншому боці цвинтаря. Через місяць, на день народження Ніни, шестеро її друзів вночі здійснили перепоховання. Може, нарешті щастя в ній пригорнеться пухнастим кошеням?

Балада про Схід і Захід. Дж.Р.Кіплінг

Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!
Камаль з двадцятьма бійцями втік на заколотний кордон,
І лошицю Полковника він погнав у далекий горяний схрон:
Найкращу лошицю зі стайні вкрав, коли світать почало,
Дзвінкі підкови в лахи запнув і скочив легко в сідло.
І запитав Полковничий син, що водив дозірців загін:
«Хто скаже мені, де Камаль тепер, де схованку має він?»
Мохамед Хан, Резальдарів2 син, йому відповів тоді:
«Хто знає нічного туману шлях, той Камалеві знає путі.

Олександр Пушкін (допомога учням 7 класу)

Олександр Пушкін

Життєвий і творчий шлях

6 червня 1799 року у Москві на Німецькій вулиці у відставного майора Сергія Львовича Пушкіна та дружини його Надії Осипівни народився син Олександр. Рід Пушкіних належав до старовинного дворянського роду, що брав свій початок у XIII столітті й був тісно пов’язаний з історією становлення Російської держави. Так, його бабуся походила з роду Ржевських, відомого ще з часів Київської Русі. А мати, Надія Осипівна, була онукою Абрама Петровича Ганнібала, хрещеника й вихованця Петра I, «арапа Петра Великого». Зазначимо, що поет завжди цікавився своїм родоводом і з гордістю писав: «Ім’я предків моїх зустрічається щохвилини в російській історії». Батько поета був високоосвіченою людиною: досконало знав французьку мову, мав велику бібліотеку, знав напам’ять безліч поезій та умів їх гарно декламувати, сам писав вірші, любив театр, музику.