"РІПКА"
(СТАРА КАЗКА НА НОВИЙ ЛАД)
Ведучий: Весною природа прокидається і все живе починає нове життя. Квіти тягнуться до неба, до тепла і сонця. Пташки оспівують красу. На деревах розпускається зелене листя. Дачники дістають з підвалу свої інструменти і вирушають на городи. Саме в один такий теплий квітневий день дід вирішив посадити ріпку. Це був незвичайний старець.
Дід жив у ритмі сучасного мегаполісу, відвідував спортзал, стояв в планці по три хвилини, чікинився в барах на вихідних, хоча й пив там виключно сік. Бороді діда міг позаздрити будь який модний хіпстер. Дача була відрадою для діда, він вкладав у неї душу, любив приймати на городі сонячні ванни, філософствувати про спорідненість до землі і радіти багатству чорнозему.
Якось узяв дід лопату, скопав у городі невеличку грядку й посадив ріпку. Він знав, який корисний це коренеплід і чекав хорошого урожаю, згадуючи рецепти смузі
А щоб виросла вона велика-превелика, вирішено було доглядати її за всіма писаними й знаними передовими методами.
Покликав дід на підмогу й сучасну науку: понадіставав, де тільки міг, усіляких книжок та брошур. Бувало, що й до третіх півнів засиджувався. Згодом записався ще й на агрономічні курси, які відвідував справно. Праці своєї, звісно, також не шкодував. Тільки на світ благословляється, а він уже господарює: підживлює ріпку, поливає її водицею, спушує землю та всілякий бур’ян вириває з корінням.
Росла ріпка — як на дріжджах.
Одного жовтневого дня, коли діти вже бігали в шапках, на роверах ставало їздити занадто холодно, осінні дощі зашуміли, сповістивши, що настала пора збирати врожай.
Дід прийшов на грядку — й очам своїм не повірив. Оце так ріпка! Скільки внизу, стільки й угорі! Ні, не витягти йому одному ріпку з землі.
Виросла вона гарна та велика, а дід все не міг налюбуватися!
(Зринає Ріпка)
Ріпка: О-ба-на! Ось я яка!